накричати
НАКРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.
1. неперех., на кого. Різким, підвищеним голосом вилаяти кого-небудь.
Настя накричала на нього, щоб він не встрявав у бабську роботу (Коцюб., І, 1955, 53);
— Заснеш ти сьогодні чи ні, бісова дитино? — накричала на неї Олена (Тют., Вир, 1964, 104).
2. перех., перев. із сл. вуха, голова і т. ін. Довго і сильно кричачи, стомити кого-небудь.
— Так накричали, наверещали мені вуха своїми піснями, аж в голові гуде (Н.-Лев., І, 1956, 138);
Прибігла якась цокотуха-перекупка, заверещала, накричала Прісьці повну голову (Л. Янов., І, 1959, 291).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- накричати — накрича́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- накричати — -чу, -чиш, док. 1》 неперех., на кого. Різким, підвищеним голосом вилаяти кого-небудь. 2》 перех., перев. із сл. вуха, голова і т. ін. Довго і сильно кричачи, стомити кого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- накричати — НАКРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док. 1. на кого і без дод. Різким, підвищеним голосом вилаяти висварити кого-небудь. Ще й мати накричали й сказали, що всі люди з них сміються, що у них така дочка дурна (Грицько Григоренко); Ніхто ніколи не чув... Словник української мови у 20 томах
- накричати — Накрича́ти, -чу́, -чи́ш гл. Накричать. Як накричить на дітей! Рудч. Ск. II. 130. Словник української мови Грінченка