напевне

НАПЕ́ВНЕ, присл. Те саме, що напе́вно.

[Прочанин:] Стривай-но, хлопче! Та я ж таки тебе напевне бачив! От навіть пригадав і як зовуть (Л. Укр., III, 1952, 128);

Здумав Артем, що десь отак і його мати зараз жде не діждеться. І знає напевне він, що до самого ранку не склепить очі в тривозі (Головко, II, 1957, 572);

Напевне побив би земський пришелепуватого старосту, та в цей час.. надійшов становий пристав (Стельмах, І, 1962, 367);

Він беріг патрони, стріляв тільки напевне і рахував забитих німців (Собко, Кавказ, 1946, 158);

Сагайда дізнався, що полк вийшов у другий ешелон і стоятиме тут, напевне, до завтра (Гончар, III, 1959, 127).

Значення в інших словниках

1. напевне — напе́вне прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. напевне — пр., напевно, безперечно, безсумнівно, точно, мусить бути, допевне; обов'язково, неодмінно; (діяти) з певністю, упевнено, безпомилково; ВСТ. мабуть.  Словник синонімів Караванського
3. напевне — див. мабуть  Словник синонімів Вусика
4. напевне — присл. Те саме, що напевно.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. напевне — НАПЕ́ВНЕ, присл. Те саме, що напе́вно. [Прочанин:] Стривай-но, хлопче! Та я ж таки тебе напевне бачив! От навіть пригадав і як зовуть (Леся Українка); Здумав Артем, що десь отак і його мати зараз жде не діждеться.  Словник української мови у 20 томах
6. напевне — МА́БУ́ТЬ вст. сл. (уживається для вираження невпевненості в тому, про що говориться в реченні), ЛИБО́НЬ, ПЕ́ВНО (ПЕ́ВНЕ), НАПЕ́ВНО (НАПЕ́ВНЕ), ДОПЕ́ВНЕ, ОЧЕВИ́ДНО, ВИ́ДНО, ВИ́ДКО, ОЧЕВИ́ДЯЧКИ розм., ОЧЕВИ́ДЬКИ розм., ПРО́БІ розм., ПАК розм., ПА́КИ розм.  Словник синонімів української мови
7. напевне — Напе́вне і напе́вно, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)