напутливий

НАПУ́ТЛИВИЙ, а, е. Який містить у собі повчання; повчальний.

Буркотливо-напутливий тон старого Повчанського дратував Сагайдачного (Тулуб, Людолови, І, 1957, 58);

3 вікна сипалися сухенькі, напутливі слова Мирона (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Вар-кентін, 1950, 182).

Значення в інших словниках

1. напутливий — напу́тливий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. напутливий — див. НАПУТНІЙ.  Словник синонімів Караванського
3. напутливий — -а, -е. Який містить повчання; повчальний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. напутливий — НАПУ́ТЛИВИЙ, а, е. Який містить у собі повчання; повчальний. Буркотливо-напутливий тон старого Повчанського дратував Сагайдачного (З. Тулуб).  Словник української мови у 20 томах
5. напутливий — ПОВЧА́ЛЬНИЙ (який містить у собі повчання, напучення), НАПУ́ТНІЙ, НАПУ́ТЛИВИЙ, МОРАЛІСТИ́ЧНИЙ, СЕНТЕНЦІ́ЙНИЙ, ДИДАКТИ́ЧНИЙ книжн.; НАСТА́ВНИЦЬКИЙ, УЧИ́ТЕЛЬСЬКИЙ (ВЧИ́ТЕЛЬСЬКИЙ), ДОКТОРА́ЛЬНИЙ книжн., МЕ́НТОРСЬКИЙ книжн.  Словник синонімів української мови