наслухатися
НАСЛУ́ХАТИСЯ, аюся, аєшся, док., перех.
1. Почути, послухати багато чого-небудь або про кого-, що-небудь.
Він тілько наслухався про неї [гадюку] всякої страховини, і як вона кусається, і як сичить, і яка страшна-страшна (Мирний, IV, 1955, 12);
Наслухавшись від дорослих розмов про Каховку, Данько щедро оповивав її серпанком власних мрій (Гончар, І, 1959, 6).
2. Повністю задовольнятися, слухаючи кого-, що-небудь.
[Таня:] Оце наслухалась щедрівок, то й здається мені, немов у селі стало диво (Вас., III, 1960, 125);
Говорив [Сеспель] і не міг наговоритись, вслухався в звуки рідної мови і не міг наслухатись (Збан., Сеспель, 1961, 441);
Панаса не годуй — тільки дай наслухатися пісень! (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 22).
НАСЛУХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., розм. Напружуючись, старатися почути що-небудь; прислухатися.
[Старшина:] А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базіка (К.-Карий, І, 1960, 38);
Батько підходить до дверей спальні, наставляє туди вуха, наслухається (Д. Бедзик, Ост. вальс, 1959, 5).
Словник української мови (СУМ-11)