насторожувати
НАСТОРО́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСТОРОЖИ́ТИ, жу́, жи́ш, док., перех. Виклика́ти напружену увагу, зосередженість, занепокоєння, тривогу.
Кожного брати під захист, за кожного заступатись — ця уперта звичка доньчина і дивує, і трохи насторожує Яцубу (Гончар, Тронка, 1963, 164);
Така незвична тиша, що від неї дзвеніло у вухах. Вона мимоволі насторожувала, будила неясну тривогу, чекання (Жур., Вечір.., 1958, 277);
Навальний кінський тупіт з лісу насторожив загін (Ле, Хмельницький, І, 1957, 321);
Забейко вловив якусь збудженість у голосі дівчини, яка, правду сказати, насторожила його (Вільде, На порозі, 1955, 43).
◊ Насторо́жувати (насторожи́ти) ву́ха — прислухаючись, піднімати, напружувати вуха (про тварину).
Раптом коні зупинились, тривожно насторожуючи вуха (Галан, Гори.., 1956, 13);
Чомусь тривожно насторожив вуха кінь, і Кіндрат Олійниченко злегка стьобнув його батогом (Шиян, Баланда, 1957, 51);
Насторо́жувати (насторожи́ти) ву́ха (у́ші, ву́хо, слух, ува́гу) — напружено, уважно прислухатися (про людину).
Заціплюють [селяни] зуби з холоду, .. вирячують очі і насторожують вуха, щоб хоч що трохи почути з того, що говориться в коршмі [корчмі] (Фр., VIII, 1952, 9);
Ілько нап’яв поводи й ще дужче одкинувся на коні й вухо чуйніш насторожив (Головко, II, 1957, 141);
Його роздуми обірвав скрип сінешніх дверей. Байда насторожив слух (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 14).
Словник української мови (СУМ-11)