натворити

НАТВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док., перех., розм. Наробити чого-небудь (найчастіше поганого, непередбачливого і т. ін.).

Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра (Шевч., II, 1963, 296);

— Та ви тільки зайдіть, гляньте, що вони там натворили, — дихав у вухо Черевик. — Ну, погром та й годі (Шовк., Інженери, 1956, 366).

Значення в інших словниках

1. натворити — натвори́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. натворити — -ворю, -вориш, док., перех., розм. Наробити чого-небудь (найчастіше поганого, непередбачливого і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. натворити — НАТВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док., чого, що, розм. Наробити чого-небудь (найчастіше поганого, непередбачливого і т. ін.). Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра (Т. Шевченко); – Знову щось натворив, розбійнику?!...  Словник української мови у 20 томах
4. натворити — НАКО́ЇТИ чого, у питальних зворотах — що (зробити, заподіяти що-небудь погане, варте осуду), СКО́ЇТИ, НАРОБИ́ТИ, УЧИНИ́ТИ (ВЧИНИ́ТИ) що, УКО́ЇТИ (ВКО́ЇТИ) розм., НАТВОРИ́ТИ розм., НАБРО́ЇТИ розм., НАКОЛОБРО́ДИТИ чого і без додатка, розм.  Словник синонімів української мови
5. натворити — Натвори́ти, -рю́, -риш гл. Надѣлать, натворить. Бачите ви, ловці-молодці, чого ви натворили. Шевч. 289.  Словник української мови Грінченка