натворити
НАКО́ЇТИ чого, у питальних зворотах — що (зробити, заподіяти що-небудь погане, варте осуду), СКО́ЇТИ, НАРОБИ́ТИ, УЧИНИ́ТИ (ВЧИНИ́ТИ) що, УКО́ЇТИ (ВКО́ЇТИ) розм., НАТВОРИ́ТИ розм., НАБРО́ЇТИ розм., НАКОЛОБРО́ДИТИ чого і без додатка, розм., ПОРОБИ́ТИ що, розм., НАПРОКУ́ДИТИ заст., НАЧИНИ́ТИ заст., ПОЧИНИ́ТИ що, заст.; ВІДЗНА́ЧИТИСЯ у чому, чим, ірон., НАЧУДИ́ТИ без додатка, розм. (зробити що-небудь таке, що викликає осуд, здивування). — Недок.: ко́їти, ско́ювати, чини́ти, учиня́ти (вчиня́ти), твори́ти що відзнача́тися. Хвора, розуміючи, що накоїла чогось страшного, вже рвонулась до дверей (О. Ільченко); — Ой, що ж я, проклята, наробила, — я ж тебе, Зінечку, струїла!.. (Б. Грінченко); (Сестра Серахвима:) А, одступаєшся? Ховаєшся!.. Кажи, що учинила... (Панас Мирний); — Не малий уже, в школу ходиш, а отаке чиниш (А. Головко); Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра (унтери) (Т. Шевченко); (Річард:) Сам не відає, що творить (Леся Українка); У два тижні такого наброїв (Хапко), набрехав, наремствував, налихословив, нашкодив, що доброму чоловіку на цілий би довгий вік удостачу (Марко Вовчок); — Ну-с, ти, — починав пристав розпікати злочинця. — Попався вже... Наколобродив... червоній тепер (О. Гончар); Плаче (панночка) та на свою долю нарікає: — Що се я поробила! Що се я починила (Марко Вовчок); Котрий школяр щось там напрокудить у класі, то вчитель каже йому взяти обома руками книжку, держати її над головою і так стояти який час перед всім класом (Олена Пчілка); — Чого ж мовчиш? Чим ще відзначився? — наполягав лисий, осадистий.. — Розкажи, як черговому по території носа розквасив! (О. Гончар); — Наполохав... наполохав! — передражнив його Степан. — А от ти начудив — то правда (С. Скляренко). — Пор. 1. ді́яти, устругну́ти.
Словник синонімів української мови