нахмурюватися
НАХМУ́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., НАХМУ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док.
1. Ставати похмурим, незадоволеним, надутим.
Махає [хлопець] рукою, нахмурюється, далі підходить і поправляє квіти на портреті (Л. Укр., II, 1951, 107);
— Та ти заспокойся, — нахмурюється Бараболя і вибиває пальцями по столу "морзянку" (Стельмах, II, 1962, 281);
Майор Подсєкайлов подивився в той бік, де під осінніми вітрами нуртували дніпрові хвилі, й грізно нахмурився (Довж., І, 1958, 317).
2. Зсовуватися, опускатися над очима при вираженні незадоволення, задумливості, гніву і т. ін. (про брови, лоб).
Біле волосся було скуйовджене.., брови нахмурились, незакриті очі грізно дивились, рот розкрився, страшно було глянути на вид старої (Стор., І, 1957, 337);
А коли піп.. простягнув срібне розп’яття для поцілунку, брови хворого суворо нахмурились (Шиян, Баланда, 1957, 72).
3. перен. Ставати похмурим, темним (про предмети і явища природи).
Небо нахмурилося, темніє (Мирний, IV, 1955, 322);
Нахмурились сумні будинки, темними вікнами позирають на безлюдні улиці (Вас., І, 1959, 343);
Гори нахмурились (Чорн., Визвол. земля, 1950, 24).
Словник української мови (СУМ-11)