наїдатися
НАЇДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАЇ́СТИСЯ. ї́мся, їси́ся; наказ, сп. наї́жся: док. Досхочу їсти, задовольняти потребу в їжі; насищатися.
Обідом так наїдався [Славко], що аж робилось йому гидко, не міг на страву подивитись (Март., Тв., 1954, 239);
— Може. ти не наїдаєшся? Може, добавки тобі? Ти не соромся! (Гончар, Тронка, 1963, 277);
— Коли ти, Попенко, наїсися? — спитав його Шестірний, закриваючи книжку (Мирний, І, 1954, 331);
— Насипай ще, Миколко, — припрошує дядина. — Дякую, — кажу, — дядино, я вже наївся (Багмут, Опов., 1959, 7);
*Образно. Кати! кати! людоїди! Наїлись обоє. Накралися; а що взяли На той світ з собою? (Шевч., І, 1963, 246).
◊ Блекоти́ наї́стися див. блекота́;
Наї́стися бухані́в див. буха́н.
Словник української мови (СУМ-11)