наїдок
НА́ЇДОК, дку, ч.
1. перев. мн. Все те, що їдять, що вживають для харчування; їжа.
В пічурках майнули пляшки, бутлі й повні всяких наїдків тарілки, прикриті рушником (Н.-Лев., III, 1956, 370);
— Немає на світі кращого наїдку, як вареники! — каже він (Мирний, IV, 1955, 365);
На столах все, що хоч: різні наїдки, шампан, пиво, води (Гончар, І, 1954, 492);
Господиня накрила стіл убрусом і почала ставити наїдки на стіл (Бурл., М. Гонта, 1959, 262).
2. розм. Ситість, пасищення.
[Зінько:] Становий звелів дати мені аж два стакани, [чаю]: таке солодке та гаряче, тільки що наїдку ніякого (Крон., II, 1958, 210).
Словник української мови (СУМ-11)