невдатний
НЕВДА́ТНИЙ, а, е.
1. Те саме, що невда́лий.
— Ось цитьте-бо! — Мартин гукає, — Почин невдатний іноді буває! (Гл., Вибр., 1957, 112);
Поки боярин вернувся зі свойого [свого] невдатного посольства, Максим сидів у його шатрі (Фр., VI, 1951, 118);
Ні, це не з невдатного інженера сміявся капітан! (Собко, Срібний корабель, 1961, 121);
Та фотографія, що у Вас, дуже невдатна, мене там трудно пізнати (Коцюб., III, 1956, 229);
[Кнуриха:]
І лучився, правду кажучи, таки чоловік, хоч і з себе невдатний, зате заможний (Мирний, V, 1955, 92).
2. Якого супроводжують невдачі; нещасливий у житті.
Мені вже трохи жалко стало, Що буде горювать сама [веселочка]: — Де ж, — думав я, — невдатній діться? (Гл., Вибр., 1957, 328).
Словник української мови (СУМ-11)