невдатний
НЕВДА́ТНИЙ, а, е.
1. Те саме, що невда́лий.
– Ось цитьте-бо! – Мартин гукає, – Почин невдатний іноді буває! (Л. Глібов);
Поки боярин вернувся зі свойого [свого] невдатного посольства, Максим сидів у його шатрі (І. Франко);
Ні, це не з невдатного інженера сміявся капітан! (В. Собко);
Та фотографія, що у Вас, дуже невдатна, мене там трудно пізнати (М. Коцюбинський);
[Кнуриха:] І лучився, правду кажучи, таки чоловік, хоч і з себе невдатний, зате заможний (Панас Мирний).
2. Якого супроводжують невдачі; нещасливий у житті.
Мені вже трохи жалко стало, Що буде горювать сама [веселочка]: – Де ж, – думав я, – невдатній діться? (Л. Глібов).
3. розм. Нездатний, неспроможний що-небудь робити, виконувати.
[Анна:] Я невдатна загадки розгадувати (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)