недоладний
НЕДОЛА́ДНИЙ, а, е.
1. Який має некрасиві форми, непропорційну будову, неструнку фігуру і т. ін.; непоказний.
Ще зроду Василина не бачила такого недоладного лиця, яке мав молодий Хшановський (Н.-Лев., II, 1956, 57);
Роман крадькома, пильно оглянувши ці недоладні постаті, ледь посміхнувся куточками уст (Стельмах, І, 1962, 257);
// Незграбний у рухах, неповороткий, невмілий.
Дівчатка у нас теж якісь недоладні. Вчаться вони, правда, добре, але ніякої роботи від них не діждешся (Ів., Вел. очі, 1956, 93).
2. Позбавлений майстерності, стрункості, викінченості.
Вірші його вийшли насмішкуваті й ущипливі, але зовсім недоладні (Н.-Лев., IV, 1956, 189);
Недоладне, недорікувате віршування, породжене безталанням чи з умисної примхи.., заперечує саме визнання та призначення поезії (Рад. літ-во, 1, 1965, 32);
// Зроблений грубо, невдало, без смаку.
Серед широкого майдану виринула з бур’янів недоладна довга будівля (Вас., І, 1959, 210).
3. Нерозумний, безглуздий (про людину).
Були інші письменники ще більш недоладні, які над усе вихваляли доблесті войовничих феодалів (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 56);
// Який не відповідає певним вимогам; недостойний.
[Євдокія Корніївна:] Я оце все про свою дочку. Вже б, здається, і час заміж, та все якісь недоладні люди трапляються (Н.-Лев., II, 1956, 478).
4. Який не відповідає своєму місцю, призначенню і т. ін.; недоречний, непідходящий.
Протягом десяти років я щодня зриваю [у думках] з цієї чудової, прямої, широкої вулиці всі п’ять недоладних рядів телеграфних.. стовпів, які роблять цю вулицю схожою на хмільник (Довж., І, 1958, 25).
5. Не такий, як треба, як належить.
В народі все дужче та дужче почувалося нарікання на недоладне життя (Мирний, III, 1954, 185);
Ломачевський догадувався, що панотець дещо підглядів: він примітив, що починається щось недоладне (Н.-Лев., III, 1956, 130);
Справді з Михайликом коїться щось недоладне (Тулуб, Людолови, І, 1957, 143).
Словник української мови (СУМ-11)