незграба
НЕЗГРА́БА, и, ч. і ж., розм.
1. Незграбна людина.
На чільному місці.. зручно вмостився здоровенний незграба. Кудлатий, без шиї, голова на плечах, як двопудова гиря лежить (Мур., Бук. повість, 1959, 238);
[Олена:] Ні, це таки не Кость. Не може бути, щоб він був таким незграбою (Мороз, П’єси, 1959, 118);
// Уживається як лайливе слово.
Він погнався за крейдою, зачепився, незграба, за стіл, звалив ручку, аж перо в підлогу встромилося (Ряб., Жайворонки, 1957, 179);
Ідіот, незграба, робот, ледащо дурне, — такими та іншими прозвиськами в цьому дусі тільки й нагороджує Брага свій бульдозер (Гончар, Тронка, 1963, 266).
2. Те, що зроблене грубо, без смаку.
— Напевне, у найщасливіші для нашої планети часи геть зникнуть багатоповерхові незграби і люди житимуть у затишних віллах (Мур., Свіже повітря.., 1962, 78).
Словник української мови (СУМ-11)