неземний
НЕЗЕМНИ́Й, а́, е́.
1. Який міститься поза Землею (у 1 знач.).
Неземне тіло;
// Не характерний, не властивий Землі.
Вони [водорості] ростуть по дну якісь мережані, гіллясті — фантастична, неземна рослинність (Гончар, Тронка, 1963, 224);
*У порівн. Мов зачаровані, мов неземні, стояли непорушні, сонні, одягнуті в іскристий іній дерева … (Ряб., Жайворонки.., 1957, 150).
2. За релігійним уявленням — потойбічний, загробний.
Характерною рисою релігійного світогляду є віра в існування цього неземного, "потойбічного" світу, який нібито існує поруч із звичайним, відомим кожній людині світом (Наука.., 8, 1959, 43);
— Підіймаю я голову, дивлюсь, а на скелі знов стояла та ж сама неземна постать (Н.-Лев., І, 1956, 180);
// Який обумовлюється дією надприродних сил.
Мовби сила неземна підкидає їх обох — зскакують на сідла один з другим (Хотк., II, 1966, 41);
// Нереально існуючий.
Для Івана.. дівчина була чимсь несказанно прекрасним, але неземним і далеким (Кол., Терен.., 1959, 109).
3. перен. Позбавлений усього буденного, грубого; незвичайний.
Все — і ліс, і моріжок, і річка — мені здавались чарівними й повними несказанної краси, чогось неземного (Досв., Вибр., 1959, 50);
Колись і він чекав своєї неземної любові, співав про неї (Стельмах, II, 1962, 222);
// Який викликає почуття захоплення; чарівний.
Анрі-Жак із вдячністю обмацав язиком середину рота, щоб уповні насолодитися неземним букетом російського напою (Ю. Янов., II, 1954, 52);
На людей лився і лився неземний спів (Стельмах, І, 1962, 637).
4. перен., розм. Який перевищує звичайний ступінь, міру і т. ін. чого-небудь; надзвичайний, великий.
Дівчина стрілась — краса неземна (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 97);
Якби я невірним був тобі таємно, — .. Я б украв у себе щастя своє — долю, Я б зазнав страшного неземного болю! (Бичко, Простота, 1963, 160).
Словник української мови (СУМ-11)