неладний
НЕЛА́ДНИЙ, а, е.
1. Не такий, як треба, як належить; недобрий, непідходящий.
Сниться будуть тобі кислички (як женишся на такій, що неладна) (Номис, 1864, № 8929);
Ільчисі соромно перед сином. Воліла б під землю запастися, вогнем згоріти, ніж син її мав би про неї щось неладне подумати (Вільде, Сестри.., 1958, 83);
// у знач. ім. нела́дне, ного, с. Те, що приносить нещастя, неприємності і т. ін. або свідчить про чий-небудь ненормальний стан.
З хати димом, з двора вітром! Неси все зле, лихе за собою (баби примовляють). — Нехай іде з чадом та з димом! — З димом, з чадом з нашої хати (вийшло неладне) (Номис, 1864, № 8380).
◊ Будь (бу́дьте) ти (він, вона́, воно́, ви, вони́) нела́дний (нела́ден, нела́дна, нела́дне, нела́дні) — уживається для вираження великого незадоволення ким-, чим-небудь або несхвалення чогось.
— Як наскіпався [Грицько] на мене — так куди тобі!.. Будь ти, думаю, неладний!.. Взяв шапку — та з шинку, та се прямісінько додому (Мирний, III, 1954, 37);
Хай ще одна душа виривається із цього пекла, будь воно неладне (Стельмах, І, 1962, 595);
— Красиво тоді вийшло, будьте ви неладні! Цілий гуртожиток купався, як то кажуть, у романтиці, а мені ніхто й не натякнув (Ю. Янов., II, 1954, 82).
2. рідко. Те саме, що безла́дний.
Тут же вештається похмура згорблена баба. Сиве засмоктане волосся вибивається неладними космами з-під брудної хустки (Хотк., II, 1966, 413).
Словник української мови (СУМ-11)