неприятель

НЕПРИ́ЯТЕЛЬ, я, ч., розм.

1. Людина, яка неприязно, недружелюбно, вороже ставиться до кого-, чого-небудь.

*Образно. Дурний язик голові неприятель (Укр.. присл.., 1955, 187).

2. збірн. Ворожі збройні сили, ворог у воєнних діях; противник.

Хоч неприятель ніякий не грозив таборові, то все-таки його стережено чуйно (Фр., VI, 1951, 66);

Він з такою рішучістю і силою натиснув на неприятеля, що французи змушені були ретируватись (Кочура, Зол. грамота, 1960, 193).

Значення в інших словниках

1. неприятель — непри́ятель іменник чоловічого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. неприятель — -я, ч. Ворог.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. неприятель — моск. ворог ворог, спротивник  Словник чужослів Павло Штепа
4. неприятель — НЕПРИ́ЯТЕЛЬ, я, ч., розм. 1. Людина, яка неприязно, недружелюбно, вороже ставиться до кого-, чого-небудь. * Образно. Дурний язик голові неприятель (прислів'я). 2. збірн. Ворожі збройні сили, ворог у воєнних діях; противник.  Словник української мови у 20 томах
5. неприятель — ВО́РОГ (той, хто перебуває в стані ворожнечі з ким-небудь, негативно ставиться до когось, чогось, протидіє чим-небудь), НЕ́ДРУГ, СУПРОТИ́ВНИК, ПРОТИ́ВНИК, НЕДОБРОЗИ́ЧЛИВЕЦЬ, НЕНАВИ́СНИК, НЕПРИ́ЯТЕЛЬ розм., ВОРІЖЕ́НЬКИ мн., фольк., ВРАГ заст., поет.  Словник синонімів української мови
6. неприятель — Не́прия́тель, -ля м. 1) Недругъ, непріятель. 2) Чортъ. Грин. І. 9.  Словник української мови Грінченка