ник
НИК, виг.
1. Уживається при вираженні раптовості або несподіваності настання чи виявлення чого-небудь.
Ник, аж там бик (Номис, 1864, № 7892).
2. Уживається як присудок за знач. ника́ти.
Сюди ник, туди ник — та й день невелик! (Укр.. присл.., 1955, 196).
Словник української мови (СУМ-11)