нукати
НУ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Говорити "ну".
Не запріг, що нукаєш (Номис, 1864, № 10347);
Говорив, говорив [Василь]… зразу голосно, плавно, а далі затинаючись, тихше. — Ну? — нукав учитель (Мирний, IV, 1955, 111);
// на кого. Підганяти, спонукати кого-небудь до чогось.
— Навіть до доброго треба нас батогом підгонити.. Чи до читальні, чи до нашої крамниці, то на кожного треба нукати, аби там заходив (Март., Тв., 1954, 364).
Словник української мови (СУМ-11)