нукати
НУ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
Казати, кричати, гукати “ну”.
Не запріг, що нукаєш (Номис);
Говорив, говорив [Василь]... зразу голосно, плавно, а далі затинаючись, тихше. – Ну? – нукав учитель (Панас Мирний);
// на кого. Підганяти, спонукати кого-небудь до чогось.
– Навіть до доброго треба нас батогом підгонити .. Чи до читальні, чи до нашої крамниці, то на кожного треба нукати, аби там заходив (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)