обличчя
ОБЛИ́ЧЧЯ, я, с.
1. Передня частина голови людини.
Дарка поклала квача коло відра, втерла обличчя рукавом (Л. Укр., III, 1952, 650);
Сьогодні юнацьке обличчя Сіверцева грало якимось особливо ясним рум’янцем (Гончар, III, 1959, 263);
*Образно. Вечір над містом нахилив своє хмурне обличчя (Головко, І, 1957, 168).
◊ Зна́ти в (у) обли́ччя див. зна́ти;
з обли́ччя — рисами обличчя.
Всі кажуть, що ми [з матір’ю] подібні до себе не тільки з обличчя, але й характером (Коцюб., III, 1956, 286);
Була вона з обличчя.. гарна (Кос., Новели, 1962, 129);
Кров ударя́є (уда́рила, ки́далася, ки́дається, бу́хала, бу́хає і т. ін.) в обли́ччя див. кров;
Міни́тися на обли́ччі (в обли́ччі) див. міни́тися;
Обли́ччя нема́ на кому — хто-небудь від раптового хвилювання, приступу хвороби і т. ін. раптово змінюється на виду, стає дуже блідим;
Плюва́ти в обли́ччя кому — виявляти зневагу, презирство до кого-небудь.
— Це не критика, а наклеп, — сказав Максим. — Мені плюють в обличчя, а я повинен усміхатись! Я не згодний! (Зар., На.. світі, 1967, 204);
Поверта́тися (поверну́тися, става́ти, ста́ти і т. ін.) обли́ччям до кого — чого — спрямовувати свою увагу на кого-, що-небудь.
Тим відрадніше пам’ятати, що скрізь у світі є., вірні трудящим люди, подібні Луї Арагону, що відійшов від сюрреалізму і повернувся обличчям до живого життя (Рильський, IX, 1962, 16);
Пока́зувати (показа́ти, відкрива́ти, відкри́ти) спра́вжнє (ді́йсне, но́ве і т. ін.) обли́ччя — розкривати справжні погляди, наміри, прагнення і т. ін.
Я порішив чекати доказів своєї правоти.. Ждати довелося недовго. Ванновський скоро показав своє дійсне обличчя (Хотк., І, 1966, 154);
Друга світова війна відкрила нове обличчя Гамсуна — людиноненависницьке, фашистське обличчя (Рильський, IX, 1962, 16).
2. перен. Загальний вигляд, зовнішні обриси чого-небудь.
Перемога соціалізму перетворила обличчя країни, змінила її економіку, її культуру і побут (До 40-річчя Вел. Жовтн. соц. рев., 1957, 21);
Хотілося Максимові, щоб закарбувалося в пам’яті людей оте вистраждане, сплюндроване, але нескорене обличчя Києва (Рибак, Час.., 1960, 178);
// Найбільш показова сторона явища, предмета і т. ін., яка виражає його суть.
Обличчям будь-якого театру є його репертуар (Мист., 6, 1962, 30);
— Пам’ятайте, хлопці, фронт великий, і щодня несподіванки.. Це і є обличчя громадянської війни (Довж., І, 1958, 157);
// Зміст якого-небудь явища у поєднанні з його оформленням, структурою.
У кожного комсомольського весілля — своє обличчя (Хлібороб Укр., 1, 1966, 18);
— За останні двадцять років астрономія зазнала корінних змін.. В неї з’явилося зовсім нове обличчя (Знання.., 7, 1956, 11);
// Сукупність основних якостей кого-, чого-небудь, його суть.
У своїх творах він [Сковорода] викривав справжнє обличчя поміщиків і попів (Визначні місця Укр., 1958, 473);
— Врубель Врубелем, а ти мені покажи власне обличчя (Збан., Сеспель, 1961, 200);
У вірша є жива душа і тіло, Своє обличчя, навіть певна стать (Воронько, Тепло.., 1959, 182).
Словник української мови (СУМ-11)