обчас
О́БЧАС, О́БЦАС, а, ч., діал. Каблук.
Давид, тупцюючи, з жалем і насмішкою дивиться на своє розтоптане взуття, а потім так б’є обчасами в долівку, що здригається вся комірчина (Стельмах, І, 1962, 100);
Міліціонер приклав руку до козирка, клацнув обчасами (Зар., Світло, 1961, 44);
Ступаючи лиш писками чобіт, підоймав [підіймав Микола] обцас як міг угору (Март., Тв., 1954, 169).
Словник української мови (СУМ-11)