обідець
ОБІДЕ́ЦЬ, дця, ч. Зменш.-пестл. до обі́д 1, 2.
— Знаєш, братчику, маю тобі щось важне повісти, — сказала раз Зоня до Тараса, коли скінчили свій смирненький обідець (Ков., Світ.., 1960, 65);
Прийде кумець на обідець, а ложки не буде (Номис, 1864, № 11899);
— Сьогодні й обідцю за тебе ніхто не зробить (Стеф., Вибр., 1945, 86).
ОБІ́ДЕЦЬ, дця́, ч. Зменш. до обі́д 2.
Батькові очі круглі, з червоними обідцями від безсоння (Донч., Вибр., 1948, 62).
Словник української мови (СУМ-11)