огрубіти
ОГРУБІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Стати, зробитися грубим, твердим, шкарубким (про шкіру, поверхню чого-небудь і т. ін.); зашкарубнути.
Щоправда вони [руки] трохи огрубіли і потемніли, але не втратили своєї краси (Цюпа, Україна.., 1960, 160);
// Утратити колишню ніжність, м’якість, тендітність (про риси обличчя, зовнішність); стати зовні грубішим.
Щось нове на обличчі [у Тетяни]. Не те, щоб вона змарніла, — здавалося тільки, ніби на виду огрубіла (Вас., II, 1959, 103).
2. Стати внутрішньо грубішим; утратити колишню витонченість, вразливість, делікатність.
Хлопці були ще в таких літах, коли вони.. самі підставляють свої ніжні щічки для материного поцілунку, коли вони, наче деревця без кори, — ще не огрубіли, не постовбуріли (Григ., Вибр., 1959, 382);
Розбійник розгубився. Хоч як огрубів він, живучи звірячим життям відщепенця, але голос, сповнений такої муки, боляче вдарив його (Тулуб, Людолови, II, 1957, 104);
— Ви.. вибачте, але у нас надто огрубіли серця. Ми — солдати (Д. Бедзик, Ост. вальс, 1959, 6).
Словник української мови (СУМ-11)