озброєний
ОЗБРО́ЄНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до озбро́їти.
Татари були озброєні кривими гостроконечними мечами (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 462);
Гнат озброєний добряче, так що може битися з цілим батальйоном (Тют., Вир, 1964, 300);
Загони чорних мокрих робітників, озброєних брандспойтами, намагались гасити пожежі (Гончар, III, 1959, 424);
Пасажири, озброєні біноклями, товпилися на палубах (Панч, Ерік.., 1950, 38);
Тільки озброєні марксистською наукою, можемо ми досягти нових горизонтів (Рильський, III, 1956, 38).
Озбро́єний до зубі́в (від голови́ до ніг, від ніг до голови́, з голови́ до п’ят) — повністю забезпечений зброєю.
Не рахуючись із засобами, німецькі й австро-угорські, озброєні до зубів дивізії грабували мирні українські села (Дмит., Наречена, 1959, 55);
Перед ганком попового будинку Софрона зупинив озброєний до зубів вартовий (Стельмах, II, 1962, 181).
2. у знач. прикм. Який має при собі зброю, забезпечений зброєю.
Озброєним людям не можна було перечити, — вози в’їхали незабаром на доріжку в ліс (Мак., Вибр., 1956, 374);
[Сажа:] Озброєних шляхтичів у Потоцького десятки тисяч, а у нас шість та чернь (Корн., І, 1955, 210).
Словник української мови (СУМ-11)