омет

ОМЕ́Т, а, ч., заст. Пола, край (одягу).

Яко миро добровоннє З голови честної На бороду Аароню Спадає росою І на шитії омети Ризи дорогії (Шевч., І, 1963, 344).

Значення в інших словниках

1. омет — Вир [IX]  Словник з творів Івана Франка
2. омет — оме́т іменник чоловічого роду рідко  Орфографічний словник української мови
3. омет — -а, ч., заст. Пола, край (одягу).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. омет — ОМЕ́Т, а, ч., заст. Пола, край (одягу). Яко миро добровоннє З голови честної [чесної] На бороду Аароню Спадає росою І на шитії омети Ризи дорогії (Т. Шевченко).  Словник української мови у 20 томах
5. омет — ПОЛА́ (край кожної з половин одягу, що розгортаються спереду), ПРИПІ́Л, ПРИПОЛА розм., ОМЕ́Т заст., ЗАПО́ЛА діал.; ФА́ЛДА (у чоловічому одязі з розрізом). Заревли мотори. Поли майорової шинелі забилися у цьому вихорові (П.  Словник синонімів української мови
6. омет — Оме́т, -та; оме́ти, -тів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. омет — Оме́т, -та м. Ометъ, край, пола одежды. Шитії омети, ризи дорогії. Шевч. ІІ. 270.  Словник української мови Грінченка