оно

ОНО́, ОННО́.

1. част. вказ., розм. Те саме, що он.

— Я звідси родом. — ..Із самих Клеченців? — Та ні! Оно — З Матвіївки, — вказав я у вікнину На дальню гору з вітряками (Вирган, В розп. літа, 1959, 209);

— Десь і мати-удовиця на чужині заробляє, та й синові не з медом доводиться, оно й сюди не гуляти приїхав: щодня щось показує нашим лінюхам (Дн. Чайка, Тв., 1960, 89);

— А онно, ген під тим дубом, щонеділі ловив рибку сам Остап Вишня (Літ. Укр., 19.III 1968, 1).

2. част. видільна, діал. Тільки, лише.

Чи всі дівки в танки йдуть? Оно нема одної Марисі молодої (Чуб., III, 1872, 36);

В хаті тихо, оно діти сопуть (Сл. Гр.).

Значення в інших словниках

1. оно — оно́ частка он; лише незмінювана словникова одиниця розм.  Орфографічний словник української мови
2. оно — див. близько  Словник синонімів Вусика
3. оно — онно. 1》 част. вказ., розм. Те саме, що он. 2》 част. видільна, діал. Тільки, лише.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. оно — ОНО́, ОННО́, част. 1. вказ., розм. Те саме, що он. – Я звідси родом. – .. Із самих Клеченців? – Та ні! Оно – З Матвіївки, – вказав я у вікнину На дальню гору з вітряками (І.  Словник української мови у 20 томах
5. оно — Тільки  Словник застарілих та маловживаних слів
6. оно — Оно нар. Только, лишь. Чуб. II. 78. Чи всі дівки в танки йдуть? Оно нема одної Марусі молодої. Чуб. III. 36. В хаті тихо, оно діти сопуть. Драг. 63.  Словник української мови Грінченка