онуча
ОНУ́ЧА, і, ж.
1. Шматок тканини, яким обмотують ноги перед взуванням (перев. в чоботи).
За онучу збили бучу (Укр.. присл.., 1955, 222);
Будем, брате, З багряниць онучі драти (Шевч., II, 1963, 396);
Він поспішав натягти чоботи, але недбало загортав онучею ногу й чоботи не налазили (Сміл., Зустрічі, 1936, 92).
2. розм. Шматок старої, брудної тканини; ганчірка.
Закіптюжені хлопці з польового дозору саме вивалюють з передньої тачанки скрученого віжками офіцера. Товстий, бритоголовий, очі зав’язані, рот заткнутий якоюсь онучею… (Гончар, II, 1959, 338).
ОНУЧА́ див. внуча́.
Словник української мови (СУМ-11)