онуча
ОНУЧА́ див. внуча́.
ОНУ́ЧА, і, ж.
1. Шматок тканини, яким обмотують ноги перед взуванням (перев. у чоботи).
За онучу збили бучу (прислів'я);
Будем, брате, З багряниць онучі драти (Т. Шевченко);
Він поспішав натягти чоботи, але недбало загортав онучею ногу й чоботи не налазили (Л. Смілянський).
2. розм. Шматок старої, брудної тканини; ганчірка.
Закіптюжені хлопці з польового дозору саме вивалюють з передньої тачанки скрученого віжками офіцера. Товстий, бритоголовий, очі зав'язані, рот заткнутий якоюсь онучею... (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)