освідчини

ОСВІ́ДЧИНИ, чин, мн., діал. Освідчення.

Коли оця Туся буде і далі так до ладу думати, то з його освідчин нічого не вийде (Вільде, Троянди.., 1961, 116).

Значення в інших словниках

1. освідчини — Передшлюбне признання [I]  Словник з творів Івана Франка
2. освідчини — осві́дчини множинний іменник діал.  Орфографічний словник української мови
3. освідчини — -чин, мн., діал. Освідчення.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. освідчини — ОСВІ́ДЧИНИ, чин, мн., діал. Освідчення. – Освідчин поважного чоловіка не можу прийняти, .. не хочу, щоб моя особа була тягарем для вас (О. Кобилянська); Коли оця Туся буде і далі так до ладу думати, то з його освідчин нічого не вийде (Ірина Вільде).  Словник української мови у 20 томах