оскілок
ОСКІ́ЛОК, лка, ч., рідко. Відбитий, відколотий шматок чого-небудь твердого; скалка, тріска.
Біля каганця сидів сивий дід, оскілком з очеретини підтягав ганчір’яного гнота (Ле, Україна, 1940, 204);
*Образно. Рудіє небо. Пісно звідтіля Присвічує молодика оскілок (Мисик, Біля криниці, 1967, 104).
◊ Оскі́лками диви́тися — дивитися на кого-небудь неприязно, вороже.
Харон, таких гостей уздрівши, Оскілками на їх дививсь. Як бик скажений, заревівши, Запінивсь дуже і озливсь (Котл., І, 1952, 132).
Словник української мови (СУМ-11)