осудження
ОСУ́ДЖЕННЯ, я, с. Те саме, що о́суд 1.
Перед "передовими робітниками" питання про ліквідаторство і його осудження поставлене партією з 1908 року.. (Ленін, 25, 1972, 184);
Чоловічок з гострою борідкою сидів у куточку похмурий і мовчазний, з тим же їдким виразом невдоволення і осудження на пісному обличчі (Жур., Вечір.., 1958, 227);
Оксен батькове женихання розцінював хоч і не зовсім доброзичливо, проте і без особливого осудження (Тют., Вир, 1964, 75).
Словник української мови (СУМ-11)