осудження
ОСУ́ДЖЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. осуди́ти.
Осудження невинної людини – удар по закону (В. Дрозд).
2. Те саме, що о́суд 1, 3.
Чоловічок з гострою борідкою сидів у куточку похмурий і мовчазний, з тим же їдким виразом невдоволення і осудження на пісному обличчі (С. Журахович);
Оксен батькове женихання розцінював хоч і не зовсім доброзичливо, проте і без особливого осудження (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)