отак
ОТА́К, розм.
1. присл. Підсил. до так; ось так, ось таким чином.
Черевань випив на радощах повний кубок, бризнув під стелю да й каже: — Щоб наші діти отак вибрикували! (П. Куліш, Вибр., 1969, 63);
Ми розломили хліб на три частини й посипали його сіллю. Сев налив усім вина. Перед далекою дорогою сходяться отак друзі, щоб їсти з одного шматка і пити з одного струменя (Ю. Янов., II, 1958, 161);
Здавалось, що ранок цей ніколи не скінчиться, що доки й житиме він на світі, навкруги все буде отак, як зараз (Гончар, II, 1959, 314);
// Уживається перед словами, які уточнюють, розкривають його зміст.
Отак: двом рак, третьому юшка (Укр.. присл.., 1963, 67);
Пиши отак: було Село — Та щоб не лізти на чужину, Пиши — у нас на Україні (Шевч., II, 1953, 49);
// Уживається при схваленні чого-небудь, заохоченні до чогось і т. ін.
— Отак, отак! добре, діти, Мордуйте скажених! Добре, хлопці! — на базарі Залізняк гукає (Шевч., І, 1963, 109);
[Покликач:] Названий Парвусом найгіршу кару зухвальством заробив — його живцем спечуть на дзиглику залізнім.. [Жерці:] Отак його! Він заробив! Спекти! (Л. Укр., II, 1951, 537);
// Уживається при підведенні підсумку до попереднього повідомлення.
— Отак, через ті гемонські ложки, і нічого не вийшло з нашого сватання (Стельмах, І, 1962, 61).
Ота́к і так; Так і ота́к — уживається в розповідях при згадці, повторному повідомленні про що-небудь.
А жіночка молодая Кинулась до пана, Розказала — отак і так (Шевч., II, 1963, 128).
2. присл. Уживається при наближеному визначенні чого-небудь; приблизно.
Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава, то було на що подивитися, було чого послухати! (Фр., IV, 1950, 7);
Минуло отак зо два тижні. Не бачу я щось Карпа та й не бачу (Коцюб., І, 1955, 300).
3. виг. Уживається при вираженні здивування, невдоволення і т. ін.
— Ви знаєте Іванця? — Отак! — кажуть, — іще б не знати чури Хмельницького! (П. Куліш, Вибр., 1969, 57);
Отак! відкіля не дожидали і тучі, відтіля ударило громом і посипало градом! (Мирний, V, 1955, 334);
— Отак! ти будеш мовчати, а я буду слухати, — обізвалась Настя (Коцюб., І, 1955, 49).
Словник української мови (СУМ-11)