отчий

О́ТЧИЙ, а, е, заст., уроч. Батьківський.

Київ криється туманом, Голубим, як отчий дим… (Рильський, III, 1961, 261);

Сонце залишалося в них [у партизанів] позаду, як залишилися їхні домівки, їхні отчі місця (Загреб., Європа 45, 1959, 280);

Серця ми гартували В горнилі канонад на полі бойовім, Коли в наш отчий край удерлись злі навали (Дор., Єдність, 1950, 6).

Значення в інших словниках

1. отчий — о́тчий прикметник уроч.  Орфографічний словник української мови
2. отчий — [оч:ией] м. (на) -ч:ому/-ч':ім, мн. -ч':і  Орфоепічний словник української мови
3. отчий — див. отцівський, отцевий, отецький  Словник чужослів Павло Штепа
4. отчий — -а, -е, заст., уроч. Батьківський.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. отчий — О́ТЧИЙ, а, е, заст., уроч. Батьківський. Київ криється туманом, Голубим, як отчий дим... (М. Рильський); Сонце залишалося в них [у партизанів] позаду, як залишилися їхні домівки, їхні отчі місця (П. Загребельний); Помремо на чужині, шукавши отчого порогу (В. Стус).  Словник української мови у 20 томах
6. отчий — БА́ТЬКІВСЬКИЙ (належний батькові, батькам, узагалі предкам), О́ТЧИЙ уроч., заст., ОТЕ́ЦЬКИЙ уроч., діал. — Дивлюся я, мого батьківського дому, що стояв над самою вулицею, нема. Тільки головешки куряться (І.  Словник синонімів української мови