охання
О́ХАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. о́хати.
Я сліз і охання боюся І сам ніколи не журюся (Котл., І, 1952, 272);
Другого дня Кайдашиха знов збудила рано невістку, а сама вкрилась з головою на печі й заохала. Мотря вже не йняла віри тому оханню (Н.-Лев., II, 1956, 284);
Вона бігла й уявляла собі світло в вікнах, грюкання дверима, охання й лемент (Коцюб., І, 1955, 328).
Словник української мови (СУМ-11)