парня
ПАРНЯ́, і́, ж.
1. розм. Те саме, що пари́льня 1.
Макитра оддихався, мов вийшов із парні (Вас., II, 1959, 51);
Ісен-Джан як із парні вийшов (Ле, Міжгір’я, 1953, 152).
2. Приміщення, де парять і гнуть дерево для обіддя.
Макара Макаровича Улянка зустріла біля парні, де гнули обіддя для коліс (Донч., IV, 1957, 110).
3. розм. Спека з надмірною вологістю.
У холодку — і там парня, аж в’ялить, Бо сонечко вогнем неначе палить (Гл., Вибр., 1957, 118).
Словник української мови (СУМ-11)