перекір
ПЕРЕКІ́Р, ко́ру, ч., розм.
1. Те саме, що о́пір.
І каже Лев: — Я зараз поділю; Глядіть, щоб не було ніякого тут спору, Бо перекору не терплю! (Гл., Вибр., 1951, 110).
Без переко́ру (переко́рів) — без заперечень, не опираючись.
Звикла дівчина в покорі все робить без перекорів: кажуть — значить треба йти і загадане знайти (Забіла, У.. світ, 1960, 132).
2. тільки мн. Взаємні докори, суперечки.
— Перші, кажуть, любощі — дурниця… А прохолоне серце — підуть докори та перекори: ланець, голодрабець!.. (Мирний, II, 1954, 252).
Словник української мови (СУМ-11)