перекір
ПЕРЕКІ́Р, ко́ру, ч., розм.
1. Те саме, що о́пір.
І каже Лев: – Я зараз поділю; Глядіть, щоб не було ніякого тут спору, Бо перекору не терплю! (Л. Глібов).
2. тільки мн. Взаємні докори, суперечки.
– Перші, кажуть, любощі – дурниця... А прохолоне серце – підуть докори та перекори: ланець, голодрабець!.. (Панас Мирний).
(1) Без переко́ру (переко́рів) – без заперечень, не опираючись.
Звикла дівчина в покорі все робить без перекорів: кажуть – значить треба йти і загадане знайти (Н. Забіла).
Словник української мови (СУМ-20)