пересмикувати
ПЕРЕСМИ́КУВАТИ, ую, уєш і рідко ПЕРЕСМИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕСМИКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. перех. Смикаючи що-небудь, пересувати, перетягувати, розташовувати інакше.
Вона випросталась, пересмикнула хустку і сіла біля столу (Панч, II, 1956, 498).
2. неперех. Робити різкий рух (тілом, обличчям і т. ін.).
Дорош рвучко повернувся і, часто пересмикуючи худенькою шиєю, кроком смертельно зраненої людини вийшов (Тют., Вир, 1964, 197);
Здивовані, пересмикували [дівчата] плечима і тривожно дивились на подругу (Головко, І, 1957, 395);
— Клопочуться люди коло поля, як мурахи… — доповідав Петрюк, пересмикаючи плечима, бо хвилювався (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 67);
Юрко болісно пересмикнув губами (Коз., Вибр., 1947, 68);
// перех. і неперех. Викликати різкий рух тіла, обличчя і т. ін.; викривляти судорогою обличчя.
Ліве плече і щоку матроса зрідка пересмикував нервовий тик (Бойч., Молодість, 1949, 104);
Якась лиха сила пересмикнула всім тужавим тілом, перегнула його, скрутила болюче поранені кості (Стельмах, II, 1962, 204);
// перех. Примушувати здригнутися від огиди, переляку і т. ін.
Згадка про цю жінку всього його пересмикнула (Гжицький, Вел. надії, 1963, 316);
// перех., безос.
Ще два місяці тому, в німецькому полоні, мене завжди пересмикувало від нього (Коз., Зол. грамота, 1939, 28);
Капітана аж пересмикнуло від якоїсь думки (Ле, Право.., 1957, 112).
◊ Пересми́кувати (пересмикну́ти) ка́рти (ка́рту) — обдурювати, намагатися перехитрити кого-небудь, підміняючи одне іншим.
[Чирва:] Я пропоную: підтримати [владу] добровільно, цебто не затверджувати, скільки тисяч. От і все. [Небаба:] Він хоче перечирвити сходку. Пересмикує карти (Мик., І, 1957, 65).
3. тільки док., неперех., перен., розм. Швидко перебігти.
Заєць пересмикнув на той бік через греблю (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)