перистиль
ПЕРИСТИ́ЛЬ, ю, ч., архт.
1. Крита галерея, обмежена з одного боку колонами, а з другого — стіною будівлі.
На гранітному цоколі височів перистиль біржової будівлі (Ільч., Серце жде, 1939, 87).
2. Прямокутний двір, садок або площа, оточені критою колонадою.
Багаті будинки [в Ольвії] мали дворики, оточені колонами з неглибокими критими галереями — портиками (перистиль) (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 255);
Широкі та короткі сіни провадять у внутрішній двір — перистиль (Л. Укр., II, 1951, 341).
Словник української мови (СУМ-11)