пес
ПЕС, пса, ч.
1. Те саме, що соба́ка.
Пес бреше, а вітер носить (Номис, 1864, № 6943);
Завили пси надворі, Зареготалися псарі (Шевч., II, 1963, 118);
Крізь відчинену кватирку здалеку, з центра міста, линули чудні й моторошні звуки: валували пси і кричали люди (Смолич, II, 1958, 30);
*У порівн. — Жени його, Христинко, від себе, наче пса шолудивого (Стельмах, І, 1962, 281);
// Собака-самець.
Якраз проти вікна, звичайно під барканом, Дворовий пес Бровко лежав (Гл., Вибр., 1951, 115);
Десь узявся гончий пес Лорд, як його називали. Урадуваний метушнею, скочив Славкові на груди (Март., Тв., 1954, 232).
◊ На пси схо́дити (зійти́, іти́, піти́ і т. ін.) — занепадати, сходити нанівець.
Все.. пішло на пси (Номис, 1864, № 9864);
Тепер наш Борислав зовсім на пси зійшов! (Фр., IV, 1950, 7);
Не для пса ковбаса́ див. ковбаса́;
Хоч псів ганя́й — те саме, що Хоч соба́к ганя́й ( див. соба́ка); Як псів — те саме, що Як соба́к ( див. соба́ка).
Панів як псів (Номис, 1864, № 1168).
2. перен., зневажл. Про погану, негідну людину, що своїми вчинками, діями викликає обурення й загальний осуд.
По наших землях не блукати псам, Хижацькому поріддю вбивства й зради (Бажан, І, 1946, 119);
Ні Чінгіс-хан, ні пси-рицарі, ні Наполеон не додумувались до таких витончених катувань [як фашисти] (Хижняк, Тамара, 1959, 170);
// кого, чого, перев. у сполуч. із сл. вірний, сторожовий і т. ін. Про панських посіпак, прислужників царизму, експлуататорів, реакційні сили у суспільстві.
Тим часом мусить править Вірний пес, міністр його [короля] (Л. Укр., IV, 1954, 121);
Давно минулись ті часи, коли жандармерія косувала [косилася] на Гарматія: його ідеали не лякали вірних псів царизму (Стельмах, І, 1962, 329);
// перев. з означ. Уживається як лайливо слово.
Еней на старших галасає, Мерщій до себе їх ззиває І мовить..: «Моєї мови не жахайтесь.. І зараз з військом одправляйтесь Брать город, де паршивий пес, Латин зрадливий, п’є сивуху..» (Котл., І, 1952, 288).
Словник української мови (СУМ-11)