песик
ПЕ́СИК, а, ч. Зменш.-пестл. до пес 1.
Діти помітили на судні собаку й висунулись з васага. — Мамо… мамо! а гляньте, який гарний песик! (Коцюб., І, 1955, 188);
Якась розкохана пані, тримаючи на шворці песика, здивовано зиркнула на залізничника (Стельмах, Хліб.., 1959, 167);
*У порівн. [Юда:] Він звик, щоб ми, як песики, лагідно йому дивились в вічі та ловили його слова (Л. Укр., III, 1952, 140).
Словник української мови (СУМ-11)