плачливий
ПЛАЧЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який буває під час плачу (про голос, звуки).
— Давай хліба, давай, змилуйся надо мною! — лебедів плачливим голосом Бовдур (Фр., І, 1955, 302);
Гутманів голос спадає до плачливого шепоту, до якоїсь безутішної скарги на життя (Кол., На фронті.., 1959, 188);
// Супроводжуваний плачем.
— Цій жінці потрібна швидка лікарська допомога. В неї вмирає дитина, — переклав Саїд Алі плачливий лемент (Ле, Міжгір’я, 1953, 35).
2. Сповнений безнадією, смутком, жалем; перейнятий чутливістю, сентиментальністю.
Свічки ряснії в церкві тій палали, куривсь кадила запахущий дим, плачливі співи серце розбивали (Фр., XIII, 1954, 131).
Словник української мови (СУМ-11)