плескіт
ПЛЕ́СКІТ, коту, ч.
1. Шум від руху, падіння води (або іншої рідини), а також удару по поверхні води (або іншої рідини), падіння на неї.
Ухо ледве зачуває Плескіт хвилі об каміння (Вороний, Вибр., 1959, 121);
На слобідських вулицях темно. Чути лише плескіт дощу, дзюрчання струмків та глухий шум дерев (Шиян, Баланда, 1957, 61);
Інколи ми потрапляємо в калюжу, тоді зчиняється плескіт (Кол., На фронті.., 1959, 65).
2. Лопотіння на вітрі (паруса, прапора і т. ін.).
Вже вчувався йому святковий гомін слов’янської столиці, плескіт переможних знамен (Гончар, III, 1959, 445).
3. Шум аплодисментів.
За дверима.. одинокий голос промовляв щось. Затим — плескіт рук і знову гамір, сміх (Головко, II, 1957, 384).
Словник української мови (СУМ-11)