плюснути
ПЛЮ́СНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. і неперех. Однокр. до плю́скати.
Скрізь так тихо, не шелесне, Не плюсне водиця (Гр., І, 1963, 28);
Люто плюснула хвиля за хвилею о величезний камінь (Фр., VI, 1951, 117);
Схопить [дід качку], що навіть не плюсне — і між коліна у воді (Козл., Ю. Крук, 1957, 432);
Терещенко плюснув у спорожнений келишок.. запіканки (Смолич, Мир.., 1958, 454);
Він устав з ліжка, обтер мокрим рушником лице й очі, плюснув трохи води на голову, одягся і вийшов на рундук (Морд., І, 1958, 147).
2. неперех., розм. Упасти з плюскотом, з шумом.
Ноги затремтіли у Віті — не встояв на пеньку, плюснув у калюжу (Вас., II, 1959, 192);
Буксирний канат обвис, плюснув у воду (Донч., VI, 1957, 505).
Словник української мови (СУМ-11)