побабіти
ПОБАБІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм.
1. Укритися зморшками (про тіло, шкіру).
Поморщилась [у Софії] шия, побабіло обличчя (Гончар, Таврія, 1952, 145);
Дощ промочив їх наскрізь.. Тіло, де воно оголялося, стало жовто-зеленим і побабіло (Сенч., Опов., 1959, 261);
Ноги сині, пальці позлипались та аж побабіли неначе (Тесл., З книги життя, 1949, 72).
2. Стати бабою ( див. ба́ба¹ 4); збабитися (часто з відтінком зневаги).
Словник української мови (СУМ-11)