поваляти

ПОВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех.

1. Те саме, що повали́ти¹ 1 (усе або багато чого-небудь, усіх або багатьох).

І перших Філа, Тамариса На землю махом поваляв [Турн] (Котл., І, 1952, 284);

Вила буря, мов палати Завзялася поваляти (Граб., І, 1957, 474);

Сон у хаті важко поваляв: батька — на полу, матір — біля припічка, посеред хати — дітей… (Головко, І, 1957, 54).

2. розм. Забруднити.

Не ззість [з’їсть] пес, поки не поваляє (Чуб., І, 1872, 279).

Значення в інших словниках

1. поваляти — поваля́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. поваляти — -яю, -яєш, док., перех. 1》 Те саме, що повалити I 1) (усе чи багато чого-небудь, усіх чи багатьох). 2》 розм. Забруднити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. поваляти — ПОВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., кого, що. 1. Те саме, що повали́ти¹ 1 (усе або багато чого-небудь, усіх або багатьох). І перших Філа, Тамариса На землю махом поваляв [Турн] (І. Котляревський); Вила буря, мов палати Завзялася поваляти (П.  Словник української мови у 20 томах
4. поваляти — I. ВАЛИ́ТИ (силою змушувати падати), ВАЛЯ́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ, ПЕРЕКИДА́ТИ, ПЕРЕВЕРТА́ТИ, ТУРЛЯ́ТИ розм., ПОВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ЗВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ТУРЛИ́ТИ діал. — Док.  Словник синонімів української мови
5. поваляти — Поваля́ти, -ля́ю, -єш гл. 1) Свалить (многихъ), і перших Фина, Тамариса на землю махом поваляв. Котл. Ен. Чорненьке маленьке ввесь світ поваляв. Ном. № 40, стр. 291. 2) Запачкать, испачкать. Не займай мене, Грицю, поваляєш спідницю. Чуб. V. 1120. Не ззість пес, поки не поваляє. Чуб. І. 279.  Словник української мови Грінченка