повити
ПОВИ́ТИ¹ див. повива́ти.
ПОВИ́ТИ², ви́ю, ви́єш, док., неперех. Вити ( див. ви́ти¹) якийсь час.
Мій пес повиє день чи два, Та й помандрує скрізь (Граб., І, 1959, 232);
Вона одна дозволила собі На самоті по-бабському повити, Шукаючи полегшення в журбі (Бажан, Вибр., 1940, 114).
ПОВИ́ТИ³, в’ю́, в’є́ш, док., перех. Виготовити виттям багато яких-небудь предметів.
Треба було скликати товарок, нарвати квіток, бур’яну, повити вінки (Л. Янов., І, 1959, 143).
Словник української мови (СУМ-11)