повити
ПОВИ́ТИ¹ див. повива́ти.
ПОВИ́ТИ², ви́ю, ви́єш, док., без прям. дод.
Вити (див. ви́ти¹) якийсь час.
Мій пес повиє день чи два, Та й помандрує скрізь (П. Грабовський);
Вона одна дозволила собі На самоті по-бабському повити, Шукаючи полегшення в журбі (М. Бажан).
ПОВИ́ТИ³, в'ю́, в'є́ш, док., що.
В'ючи, виготовити багато яких-небудь предметів.
Треба було скликати товарок, нарвати квіток, бур'яну, повити вінки (Л. Яновська).
Словник української мови (СУМ-20)